Проект Закону України

«Про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій»

Цей Закон регулює створення та функціонування подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій для цілей виконання вимог Конституції України.

Розділ І

Загальні положення

Стаття 1. Поняття та склад подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій

Подвійна система регулярних пенітенціарних інспекцій це сукупність моніторингових візитів до установ попереднього ув’язнення та виконання покарань, які здійснюються через визначені проміжки часу. Подвійна система регулярних пенітенціарних інспекцій складається із внутрішніх (адміністративних) інспекцій та зовнішніх інспекцій.

Стаття 2. Суб’єкт внутрішніх регулярних пенітенціарних інспекцій

Внутрішні (адміністративні) регулярні пенітенціарні інспекції здійснюються окремим структурним підрозділом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

Стаття 3. Суб’єкт зовнішніх регулярних пенітенціарних інспекцій

Зовнішні регулярні пенітенціарні інспекції здійснюються національним превентивним механізмом. Зовнішні пенітенціарні інспекції можуть здійснюватись членами спостережних комісій і громадських рад при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, та його територіальних органах, а також іншими компетентними національними та міжнародними органами та їх представниками у відповідності до чинного законодавства України.

Стаття 4. Установи, які підлягають регулярним пенітенціарним інспекціям

Внутрішні та зовнішні регулярні пенітенціарні інспекції здійснюються в установах виконання покарань усіх видів, а також в установах попереднього ув’язнення.

Стаття 5. Форми внутрішніх та зовнішніх регулярних пенітенціарних інспекцій

Внутрішні та зовнішні регулярні пенітенціарних інспекції здійснюються у формі моніторингових візитів з попередженням адміністрації установ виконання покарань або попереднього ув’язнення та без такого попередження.

Стаття 5. Загальні повноваження суб’єктів внутрішніх та зовнішніх регулярних пенітенціарних інспекцій

Суб’єкти, які здійснюють зовнішні та внутрішні регулярні пенітенціарні інспекції, мають право безперешкодно, без обмеження в часі, із забезпеченням максимального сприяння працівниками установ виконання покарань та попереднього ув’язнення пересуватися територією установ виконання покарань, здійснювати аудіо- та відеозапис та поширювати отриману інформацію, ознайомлюватися зі звітністю, у тому числі й статистичною, подавати усні або письмові запити, перевіряти додержання законодавства, ознайомлюватися з особовими справами засуджених, іншими документами, спілкуватися з будь-якими працівниками установ виконання покарань, засудженими та особами, взятими під варту, на умовах конфіденційності. Вказані суб’єкти мають інші права та підлягають обмеженням, які прямо передбачені чинним законодавством. Режим в установах виконання покарань та попереднього ув’язнення не повинен перешкоджати або використовуватися як перешкода реалізації суб'єктами контролю своїх повноважень.

Розділ ІІ

Внутрішні регулярні пенітенціарні інспекції

Стаття 6. Статус суб’єкта внутрішніх пенітенціарних інспекцій

Відповідальний за здійснення внутрішніх пенітенціарних інспекцій структурний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, є незалежним від інших структурних підрозділів цього органу та підзвітним і підконтрольним тільки керівнику цього органу або його заступнику, який визначається цим керівником.

Стаття 7. Предмет внутрішніх пенітенціарних інспекцій

Предметом внутрішніх пенітенціарних інспекцій є належне функціонування установ виконання покарань та попереднього ув’язнення з метою досягнення цілей, які ставляться перед Державною кримінально-виконавчою службою України, включаючи забезпечення дотримання прав засуджених та осіб, взятих під варту, міжнародного та національного законодавства, в тому числі відповідних підзаконних актів.

Стаття 8. Частота внутрішніх пенітенціарних інспекцій

Частота внутрішніх пенітенціарних інспекцій має бути достатньою для забезпечення періодичності візитів до всіх установ виконання покарань та попереднього ув’язнення, однак кожна така установа повинна відвідуватися не рідше одного разу на п’ять років. Періодичність візитів не повинна виключати можливості здійснення позапланових візитів до установ, які потребують підвищеного контролю, з огляду на проблеми у їх функціонуванні, що були виявлені під час попередніх візитів, або інформацію, що стала доступною суб’єкту внутрішніх інспекцій.

Стаття 9. Порядок здійснення внутрішніх пенітенціарних інспекцій

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, затверджує методичні рекомендації щодо підстав, порядку та частоти проведення внутрішніх пенітенціарних інспекцій.

Стаття 10. Звітність за результатами внутрішніх пенітенціарних інспекцій

За результатами внутрішніх пенітенціарних інспекцій складається звіт, який направляється адміністрації установи виконання покарань або попереднього ув’язнення, та є обов’язковим до виконання. Додатково складається щорічний звіт, який підлягає публікації у відкритому доступі.

Розділ ІІІ

Зовнішні регулярні пенітенціарні інспекції

Стаття 11. Частота зовнішніх регулярних пенітенціарних інспекцій

Національний превентивний механізм має здійснювати регулярні пенітенціарні інспекції в рамках повноважень, визначених чинним законодавством. Частота цих інспекцій повинна визначатися в залежності від потреби, однак кожна установа виконання покарань або попереднього ув’язнення, повинна відвідуватися не рідше двох разів протягом п’ятирічного строку повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Періодичність візитів не повинна виключати можливості здійснення додаткових візитів до установ, які потребують підвищеного контролю, з огляду на проблеми у їх функціонуванні, що були виявлені під час попередніх візитів, або інформацію, що стала доступною суб’єкту зовнішніх інспекцій.

Стаття 12. Предмет зовнішніх регулярних пенітенціарних інспекцій

Предметом зовнішніх пенітенціарних інспекцій є дотримання прав засуджених та осіб, взятих під варту, у світлі національного законодавства та міжнародних стандартів з прав людини у пенітенціарній сфері.

Стаття 13. Звітність за результатами зовнішніх регулярних пенітенціарних інспекцій

Після кожної пенітенціарної інспекції національний превентивний механізм готує звіт, який надсилається відповідним органам влади та має бути публічним, за винятком персональних даних засуджених чи осіб, взятих під варту, крім випадків їхньої письмової згоди на поширення таких даних. За результатами зовнішніх пенітенціарних інспекцій національний превентивний механізм готує спеціальну узагальнюючу доповідь, яка є невід’ємною частиною щорічної спеціальної доповіді про стан справ щодо недопущення в Україні катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, передбаченої статтею 191 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

Стаття 14. Ресурси для здійснення зовнішніх регулярних пенітенціарних інспекцій

Національний превентивний механізм має бути забезпечений достатніми ресурсами з метою належного здійснення регулярних пенітенціарних інспекцій, а також візитів без попереджень, що має сприяти належному здійсненню ним функції превенції порушень прав людини в установах виконання покарань та попереднього ув’язнення. Здійснення цієї функції не повинно призводити до зменшення існуючого ресурсу для виконання функцій національного превентивного механізму стосовно інших місць несвободи. В будь-якому разі кількість співробітників, які відповідальні за регулярні пенітенціарні інспекції в рамках діяльності національного превентивного механізму, не повинна бути меншою двох осіб на один територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

І. Цей закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

ІІ. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Законі України «Про попереднє ув’язнення»:

доповнити статтею 51 такого змісту:

«Стаття 51. Відвідування установ попереднього ув’язнення

1. Без спеціального дозволу (акредитації) в будь-який час безперешкодно відвідувати установи попереднього ув’язнення для здійснення контролю та проведення перевірок (за бажанням - у супроводі до трьох медичних працівників для медичного огляду засуджених та до двох представників засобів масової інформації) мають право:

Президент України або спеціально уповноважені ним представники (не більше п'яти осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);

Прем'єр-міністр України або спеціально уповноважені ним представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або спеціально уповноважені ним представники;

голова, заступники голови та члени Комісії при Президентові України у питаннях помилування;

Міністр юстиції України або спеціально уповноважені ним представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);

Міністр внутрішніх справ України, Голова Національної поліції або спеціально уповноважені ними представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі);

слідчий або суддя суду, які здійснюють кримінальне провадження щодо громадян з числа осіб, взятих під варту, які утримуються у відповідній установі;

члени Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню та особи, що їх супроводжують;

представники Міжнародного комітету Червоного Хреста та особи, що їх супроводжують;

Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розташовані, або спеціально уповноважені ними представники (не більше п'яти осіб на відповідну територію);

народні депутати України, їх помічники-консультанти, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим та депутати місцевих рад;

голова, заступник голови та члени обласної спостережної комісії;

сільський, селищний, міський голова або спеціально уповноважені ними представники (не більше п'яти осіб) - на території відповідної місцевої ради;

члени громадських рад при територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації – на відповідній території.

2. Інші особи, а також близькі родичі осіб, взятих під варту можуть відвідувати установи попереднього ув’язнення за спеціальним дозволом адміністрації цих установ або органів управління зазначеними установами.

3. Особи, зазначені у частині першій цієї статті, у тому числі представники засобів масової інформації, під час відвідування установ попереднього ув’язнення вправі безперешкодно, без обмеження в часі, із забезпеченням максимального сприяння працівниками та адміністраціями установ попереднього ув’язнення пересуватися територією цих установ, здійснювати аудіо- та відеозапис та поширювати отриману інформацію, ознайомлюватися із звітністю, у тому числі й статистичною, проводити ревізії, здійснювати інспектування, подавати усні або письмові запити, перевіряти додержання законодавства, оскаржувати протиправні дії (бездіяльність) посадових та службових осіб установ попереднього ув’язнення, вимагати негайного припинення таких дій (бездіяльності) та притягнення до відповідальності винних осіб (з наступним вичерпним письмовим повідомленням відповідної особи про вжиті (не вжиті) заходи відповідальності протягом 10 днів з дня отримання відповідної вимоги), ознайомлюватися з особовими справами осіб, взятих під варту, іншими документами тощо, спілкуватися з будь-якими працівниками установ попереднього ув’язнення та особами, взятими під варту (у тому числі на умовах анонімності).

4. Спеціально уповноважені представники набувають своїх повноважень після подання до суб'єкта призначення, зазначеного у частині першій цієї статті, письмової заяви, видання щодо них відповідних розпорядчих актів особами, яких вони представляють, та отримання відповідного посвідчення.

Спеціально уповноважені представники (крім представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини) здійснюють свої повноваження на громадських засадах.

При призначенні особами, зазначеними у частині першій цієї статті, крім Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, своїх представників перевага надається кандидатам - членам громадських правозахисних організацій.

5. Режим в установах попереднього ув’язнення не повинен перешкоджати або використовуватися як перешкода реалізації суб'єктами контролю своїх повноважень, встановлених частиною третьою цієї статті. У виняткових випадках в інтересах слідства слідчий або суд, які здійснюють кримінальне провадження, можуть прийняти рішення про контроль спілкування осіб, взятих під варту, з головами місцевих державних адміністрацій, або спеціально уповноваженими ними представниками, народними депутатами України, їх помічниками-консультантами, депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та депутатами місцевих рад, головою, заступником голови та членами спостережних комісій, сільським, селищним, міським головою або спеціально уповноваженими ними представниками, членами громадських рад при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та його територіальних підрозділах. Рішення про такий контроль повинно бути обґрунтованим, вмотивованим і визначати коло осіб, яких воно стосується. У рішенні має зазначатися строк його дії, який повинен бути якомога коротшим, але не може перевищувати 30 днів із можливістю щомісячного продовження окремим рішенням у виняткових випадках та з додатковим обґрунтуванням. Заборона повинна бути необхідною у демократичному суспільстві (пропорційною) та бути спрямованою до обґрунтованих цілей, встановлених Конституцією України та Європейською конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Копія рішення із зазначенням порядку оскарження видаються особі, взятій під варту, або особам зазначеним у цій частині статті, яких воно стосується.

6. В одній установі попереднього ув’язнення не може одночасно перебувати більше 10 осіб, зазначених у частині першій цієї статті, включаючи медичних працівників (які здійснюють супровід) та представників засобів масової інформації. У разі перевищення зазначеної кількості перевага на подальше перебування в установі попереднього ув’язнення надається особам, які першими потрапили на територію установи.

7. Представники громадських об’єднань, експерти, учені та фахівці, залучені Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини на договірних засадах до виконання функцій національного превентивного механізму, відвідують установи попереднього ув’язнення на підставі окремого письмового доручення Уповноваженого».

2. У Кримінально-виконавчому кодексі України:

а) Статтю 22 виключити.

б) Статтю 23 доповнити реченням «Установи виконання покарань підлягають регулярним пенітенціарним інспекціям у відповідності до Закону України «Про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій».

в) у частині першій статті 24:

після слів «члени Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню» доповнити словами «та особи, що їх супроводжують;

після слів «та особи, що їх супроводжують» доповнити реченням «представники Міжнародного комітету Червоного Хреста та особи, що їх супроводжують»;

слова «нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян» виключити.

3. У Законі України «Про прокуратуру»:

а) у статті 2 слова «нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян» - виключити.

б) статтю 26 викласти - виключити.

4) У Законі України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»:

статтю 191 викласти у такій редакції:

«Стаття 191. Виконання Уповноваженим функцій національного превентивного механізму

На Уповноваженого покладаються функції національного превентивного механізму відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

У секретаріаті Уповноваженого утворюється окремий структурний підрозділ з питань недопущення катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. До роботи в цьому структурному підрозділі з додержанням рівного представництва чоловіків і жінок та представництва національних меншин залучаються фахівці різних спеціальностей, які мають належну професійну підготовку.

Уповноважений може залучати до виконання функцій національного превентивного механізму представників громадських організацій, експертів, учених та фахівців на договірних засадах. Такі особи виконують функції національного превентивного механізму на підставі окремого письмового доручення Уповноваженого.

Для виконання функцій національного превентивного механізму Уповноважений, працівники структурного підрозділу з питань недопущення катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, а також особи, залучені до виконання функцій національного превентивного механізму на підставі доручення:

1) здійснюють регулярні відвідування місць, зазначених у пункті 8 статті 13 цього Закону, без попереднього повідомлення про час і мету відвідувань та без обмеження їх кількості;

2) проводять опитування осіб, які перебувають у місцях, зазначених у пункті 8 статті 13 цього Закону, з метою отримання інформації стосовно поводження з цими особами і умов їх тримання, а також опитування інших осіб, які можуть надати таку інформацію;

3) вносять органам державної влади, державним органам, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, у тому числі зазначеним у пункті 8 статті 13 цього Закону, обов’язкові до виконання подання щодо попередження та усунення випадків катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. У невідкладних випадках загрози непоправної шкоди життю чи здоров’ю особи вносять подання, які підлягають негайному виконанню, про що зазначається у відповідному поданні;

4) у разі невиконання зазначених подань ініціюють притягнення винних осіб до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності залежно від обставин порушення прав людини;

5) реалізують інші повноваження, передбачені цим Законом.

Уповноважений щороку готує спеціальну доповідь про стан справ щодо недопущення в Україні катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, яка має включати перелік виконаних та невиконаних подань, а також вжитих Уповноваженим заходів у разі, якщо подання не були виконані. Така доповідь оприлюднюється в засобах масової інформації та надсилається Президентові України, Верховній Раді України і Кабінету Міністрів України з додержанням законодавства України про інформацію».

5) У Кодексі України про адміністративні правопорушення:

а) у статті 7 частину п’яту виключити.